Спорт небезпечний для дитини?
Моя відповідь на вступне питання "Ні". Зазвичай спорт є цілком безпечним і корисним, АЛЕ (в житті, як і в спорті, завжди існує "але") все залежить ЯК використовувати спорт.
Тут і далі буде мова буде про дитячий спорт, але спрямована вона на ВАС, батьків, тому що саме від вас залежить, на скільки спорт буде корисним в житті вашої дитини.
Спілкування вашої дитини зі спортом треба розглядати виключно як довгостроковий проект. Спробуйте уявити весь шлях дитини в спорті. Насамперед, усвідомте для себе, що б ви хотіли отримати і що отримає дитина від спорту? Поставте прості запитання до себе, з думкою про дитину:
- Що моя дитина отримає від спорту наприкінці?
- Що буде на виході, в сухому залишку?
Гадаю, ваша відповідь буде такою: «Я хочу отримати здорову і розвинену особистість, готову до життєвих викликів». Це важливо тому, що ваші наміри впливають на вашу мотивацію зв’язати дитину зі спортом. Дитина не має мотивації, бо вона не знає, що таке спорт. Її мотивація - це ваша мотивація. Якщо ви приймаєте рішення віддати дитину в спорт тому що "так треба", "всі так роблять і мені треба", "в нього/неї забагато енергії, треба її кудись подіти", то ви - не вмотивовані. Щира відповідь, яку хоче почути ваша дитина це - «Я люблю тебе і хочу допомогти тобі вирости здоровою людиною, бо ти - це найцінніше в моєму житті. Саме тому я хочу познайомити тебе зі спортом». Тепер ви вмотивовані. І після цього саме час додати УВАГУ та ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ. Дітям цікаво те, чим ви цікавитесь, дітям важливо те, що важливо вам. З цими двома складовими старт вашої дитини в спорті буде легким. І він має бути легким, бо в інакше, ваш задум відразу може опинитися під загрозою невдачі.
Наступний етап - це знайомство з тренуваннями. Щоб підкреслити важливість, можна сказати що це - етап знайомства зі світом "змінених станів". Перший відчутний ефект від тренування це і є змінений стан. І цілком можливо, що дитині знадобиться ваша допомога, щоб призвичаїтися до цього процесу змін. Також це етап створення досить великого багажу нових рухів, більшість з яких специфічні чи не типові для дитини. Це етап опановування першими простими, але дуже важливими навичками. Це - FUNдаментальний етап. Тут немає помилки, я навмисно використав слово FUN (що англійською означає "весело"). Дуже добре, якщо вдається знайти веселі, захопливі методології для вирішення завдань цього етапу. Змінений стан - важка, часто нудна механічна праця, для якої потрібно багато уваги. Така праця має бути захоплюючою та цікавою для дитини через добре підготовлені завдання та атмосферу.
Ви помітили, що ми вже досить довго говоримо про спорт і весь час згадуємо настрій та емоційні стани, і зовсім не говоримо про змагання?
Справді, змагання - це те, що робить спорт спортом. Однак треба пам’ятати, що всі не будуть чемпіонами (або не всі будуть чемпіонами, як завгодно) та змагальні здобутки мають рівень складності.
Моя думка з цього приводу - вся суть полягає в сприйнятті, особливо дитячому сприйнятті. Не добре, якщо дитина сприймає змагання як «маленьку персональну війну» і добре, якщо сприймає його як «захопливу гру». В першому випадку неминуча емоційна вразливість, а за нею й повне спустошення, бо задоволення від змагання залежить від його результату. В другому випадку - задоволення залежить від процесу за будь-якого результату.
Дуже важливо знати, що, перш за все, змагання -- це перевірка фізичних можливостей, здобутих на тренуваннях, перевірка як розвинулися персональні якості спортсмена і його рівень володіння технікою. Нагорода в змаганнях повинна мати тренувальну цінність, як самостійна контрольна робота в школі, маркер поточного стану тренованості.
Щоб змагання були змістовні та корисні, необхідно мати певний рівень тренованості. Це називається атлетизм. Будь-який спортсмен, не залежно від спеціалізації, перш за все є атлетом. Атлетизм - це те, що відрізняє спортсмена від не спортсмена. Не спеціальна форма одягу притаманна виду спорту, а загальні фізичні можливості.
Вибір змагальної стратегії замість росту рівня тренованості - ось що дійсно може бути не безпечним для дитини в спорті. На мою особисту думку, надто рання змагальна практика це доволі жорстке ставлення до дитини, співмірне з емоційним насильством. Якщо ми на перше місце ставимо здобутки на змаганнях, цінуємо їх вище ніж особистий розвиток спроможностей та якостей дитини, то це швидко призведе до емоційного виснаження або, як ще кажуть, вигорання. Це, своєю чергою, підвищує ризик травматизму, а головне - формує сталу апатію до спорту і дитина замість спортзалу захоче розслабитися в кальянній, ставлячи під сумнів своє повернення до спорту ще коли-небудь. Пам'ятаєте, що за «а ми от тільки почали і вже чемпіони» доведеться платити тим, що в приблизно в 14 років спортсмен казатиме вам і собі: «я вже більше нічого не хочу».
Отже, підсумок:
- В мене є прагматична мета.
- Проект довгостроковий і має бути успішним.
- Моя вмотивованість, увага і зацікавленість забезпечать легкий старт.
- Я буду весь час підтримувати, звертати увагу та цінувати, перш за все, особистий розвиток можливостей, якостей і компетенцій моєї дитини. Ласкаво прошу у світ безпечного спорту.